У 15 років Святослав жив у Лисичанську під опікою тітки. Після початку окупації він опинився в Росії, де був змушений навчатися у місцевій школі, а від його імені подали заявку на отримання російського громадянства. Попри зовнішню безпеку, хлопець почувався відірваним від усього: від рідної країни, від власної ідентичності, від брата — українського військового, який отримав поранення на фронті. Саме цей брат, попри втрату обох ніг, став рушійною силою в поверненні Святослава. Завдяки ініціативі Bring Kids Back UA брати возз’єдналися в Києві, де почали нове життя разом.